Малий Дмитрик, хлопчик років семи, любив, приїжджаючи в село, всюди ходити за дідом і пропонувати свою допомогу. Звісно, що дід не дозволив би семирічному онуку пиляти дерево на циркулярці або косити високу траву, а потім мантачити косу. Хоч саме цього Дмитрик і хотів в першу чергу. Але коли дід йому дозволяв постукати молотком, забити якогось цвяха чи просто погратись інструментами в майстерні, це вже приносило йому велике щастя. Одного разу отак граючись інструментами, Дмитрик помітив, що дід десь пішов в хату. Хлопцю прийшло в голову, що дід тепер захоче пограти з ним в дурня в карти, тож він залишив обценьки і побіг до хати, прямо у дідову спальню.
— Діду! Давай пограємо в карт! — прокричав Дмитрик, як тільки увірвався до спальні.
Дід саме читав газету, хоча, очевидно вже й не читав, бо вона лежала у нього на грудях, а очі, на яких все ж були окуляри для читання, були заплющені.
— Я думаю нам слід зіграти в іншу гру. — відповів дід спросоння
— Давай! В яку? — радісно сказав малий.
— Називається «Хто швидше засне».
— Ні, ну в таку я не хочу, бо не люблю програвати!
Дід нарешті розплющив очі і зрозумів, що діла не буде - поспати йому не вдасться.
— Ну добре. Ось залазь поруч на піч і я тобі розповім казочку, вмощуйся зручніше. — дід зняв окуляри і почекав поки Дмитрик перелізе через нього, залізе на піч і всядеться зручно. Після чого почав:
«Жили були три брати, да всі три Кондрати, да поїхали в поле орати, да забули таганки взяти…»
— А що це, таганки? — перебив діда Дмитрик.
— Ну це таке, шоб в полі кашу варить. Так от… Забули таганки взяти. Ну думають, шо ж його робить. Вирішили послати молодшого дурня по таганки додому. Кажуть:
— Ти іди і принеси нам таганки, а ми тут на тебе почекаєм.
— Добре, я так і зроблю — сказав дурень і пішов собі.
Коли через трохи вертається і плаче.
— Чого ти дурню плачеш?
— Та забув як називається
— Тю, дурний ти, ти іди і повторюй собі постійно «таганки-ваганки, таганки-ваганки», і не забудеш.
— Добре, я так і зроблю.
Пішов дурень значить і каже собі постійно «таганки-ваганки», а тут саме дід ішов телички на базар продавать і почулось йому «телички-паганки, телички-паганки» .
— А дак це мої телички - паганки? — взяв лозину да одлупив дурня.
Іде, значить, дурень, плаче.
— Чого ти дурню плачеш? — кажуть брати.
— Та отак і так, дід ішов телички продавать, да одлупив мене.
— Тю, дурний ти, ти ж би сказав «Боже поможи продать, да добрі гроші взять!», дак дід би ще тобі й подякував би.
— Добре, я так і зроблю. — сказав дурень і пішов.
Іде, значить, дурень, коли бачить, а там весілля. Саме молоду ведуть. Ну дурень, як його і вчили, каже:
— Боже поможи продать, да добрі гроші взять, — та ще й голосно так, щоб всі почули.
А люди з весілля думають: «Це шо значить, молоду продать чи що?». Розсердились на дурня, взяли й одлупили його. Іде дурень знову плаче.
— Чого ти дурню плачеш? — кажуть брати, коли його побачили.
— Та от так і так, одлупили мене знову — дурень розказав братам всю історію.
— Тю, дурний ти, ти ж би там заспівав да затанцював, дак вони б ще тобі і чарку налили.
— Добре, я так і зроблю — сказав дурень і пішов собі знову
— Підожди діду — перебив діда Дмитрик знову — а шо роблять оці всі брати поки дурень туди-сюди бігає? Чого вони в полі десь там сидять і чекають його?
— Хтознає… — дід не мав що відповісти на це — Так от слухай далі. Чи мо спать хочеш?
— Нє! — відрізав Дитрик. Дід зітхнув — не вийшло, доведеться продовжувати.
— Так от, іде дурень, коли бачить, а там саме похорон, мертвяка несуть. Ну дурень, як брати й казали, заспівав да затанцював, люди розсердились та й одлупили дурня. — на цьому моменті дід не стримав сміху, тож Дмитрик теж почав хіхікати.
— Іде дурень плаче, брати його побачили, знов вертається.
— Чого ти дурню плачеш? — питають брати.
— Та от так і так, одлупили мене.
— Тю, дурний ти, ти ж би став отак, зняв картуза да сказав сумно так «Вєчная память, вєчная память», так тобі б ще мо й чарку налили.
— Добре, я так і зроблю.
Пішов дурень, коли бачить, а там дядько на підводі їхав і застряг в грязі, кінь не може вилізти, віз застряг, дядько сердиться. Ну дурень, як і казали, зняв шапку і голосно так, але сумно промовив:
— Вєчная память, вєчная память…
Дядько розсердився ще більше, взяв дрючок і одлупив дурня. Іде дурень знову плаче. Знову брати його зустріли, питають шо таке. Він їм розказав.
— Тю дурний, ти ж би коняку того за хвоста, да потягнув, поміг би дядьку вибратись, дак він би ще тобі б і грошей дав мо.
— Добре, я так і зроблю.
Іде дурень, коли там хтось кабана заколов і смалить його саме. Ну дурень побачив цю картину, побіг схопив того мертвого кабана за хвоста і пішов по городу бігати. Хазяїн його на силу нагнав, забрав кабана, а дурня одлупив.
Іде знову дурень плаче.
— Чого ти дурню плачеш? — питають брати.
— Та отак і так, як ви й казали зробив, а мене знов одлупили.
— Тю дурний ти, ти ж би сказав «Боже поможи празничка дождать, да на тарілочку положить, да з жінкою, з дітками розговіться». Дак мо б і тобі шо перепало тоді.
— Добре, так і зроблю.
Іде дурень по таганки знову, коли дивиться а там в кущах саме якийсь дядько присів какать. Ну дурень голосно так:
— Боже поможи празничка дождать, да на тарілочку положить, да з жінкою, з дітками розговіться!
Тут дід і Дмитрик обидва залились голосним сміхом, та так, що дід зміг продовжити тільки через пару хвилин:
— Дядько розсердився, зразу вдягнув штани, догнав дурня, виламав лозину да одлупив його.
Іде дурень, плаче.
— Чого ти дурню знов плачеш? — питають брати.
— Та отак і так — розказав усе братам.
— Тю дурний ти, ти ж би став да крикнув «Киш ага, киш ага!», то дядьку б соромно стало, він би вдягнув штани да пішов звідти.
— Добре я так і зроблю.
Далі дід замовк, Дмитрик лежав і чекав продовження деякий час, поки не подивився на діда і не зрозумів, що він спить.
— Діду!
— Га? — різко прокинувся дід
— А далі?
— Так, да, значить шо там. Дурень іде, дивиться, а там саме мисливець стоїть, збирається утку стріляти. Да так уже ловко прицілився, коли дурень як крикне:
— Киш ага! Киш ага!
Утка знялась і полетіла. Мисливець не на жарт розсердився, взяв лозину да й одлупив дурня.
Іде дурень назад і плаче.
— Шо таке? — питають брати.
— Та от так і так.
— Тю, дурний ти, ти ж би взяв дрючка такого великого, підкрався б да й сам ту утку прибив, вона мо ще й тобі б дісталась тоді.
— Добре, я так і зроблю — сказав дурень і знову пішов.
Іде дурень, коли бачить, стоїть баба Яга, нахилилася, гриби збирає. Він взяв дрючка, да як врізав, шо баба Яга і впала. Закинув її через плече і каже:
— Оце буде утка.
Іде далі дурень, бачить граблі лежать. Взяв їх, закинув на плечі і каже:
— Оце буде гребінка
Ще трохи пройшов дурень, бачить ступа баби Яги - забрав її теж закинув на себе, каже:
— Оце будуть таганки.
І так ще оце йшов по дорозі та набирав собі все більше всього на плечі аж поки нарешті не зустрів своїх братів. Побачив їх здалеку, кричить, біжить до них. Брати полякались і давай тікать від нього. А він за ними біжить і кричить. Брати на дерево полізли, він за ними, да з усіма причандалами, що в нього були з собою на плечах. Залізли до самого верху і брати і він, коли дивляться саме литвини приїхали і постали під деревом кашу варить. Ну Кондрати тихенько собі сидять всі на дереві, щоб литвини їх не помітили.
— Діду! А шо б сталось, якби литвини помітили братів? — спитав Дмитрик. Дід задумався на деякий момент.
— А хтознає… — сказав дід і потім після короткої паузи продовжив розповідь.
Сидять, значить, на дереві, а литвини почали вже кашу варить, коли дурень раптом і каже:
— Ой братці, пісять хочу!
— Дак держи! — кажуть брати.
— Еге! Уже полетіло, да прямо литвинам у кашу — сказав дурень дивлячись вниз.
— О братци, другая пагодка будєт! С дуба роска капаєт! — задоволено сказав хтось з литвинів.
Через трохи дурень знову:
— Ой братці, какать хочу!
— Дак держи!
— Еге, уже полетіло, да прямо литвинам у кашу.
— О братци, другая пагодка будєт! С дуба боровиє шишки падают! — литвини були задоволені і тепер.
Скоро дурень закричав:
— Ойойой, утка падає!
Да тоді й полетіла і утка, і гребінка, і все інше, да прямо на литвинів, вони полякались та розбіглись, брати дурневі теж попадали разом з ним і зразу розбіглись. Дурень тоді піднімається з землі, коли трохи в себе прийшов, озирнувся — навкруги нікого вже нема, всі розбіглись. Оглянув галявину, речі литвинів, знайшов там ладан (це таке шо в церкві палять, воно дуже воняє), та й почав його палити. Палить і палить, дим іде вже так сильно, що аж до неба. Там вже й Богу то все надоїло, каже ангелу:
— Ану злітай до того дурня, спитай шо він хоче, хай перестане палить той ладан.
Прилітає, значить, до дурня ангел, каже так і так, вже всюди воняє, спитав у дурня чого він хоче.
— Я хочу таку сопілку, щоб як заграєш, то все навколо танцює — каже дурень.
— Ось на тобі таку сопілку, тільки перестань вже палити! — ангел дав йому сопілку і полетів назад.
Ну дурень погасив вогонь і пішов собі. А так як треба було десь грошей заробити, вирішив влаштуватись наймитом-пастухом у пана.
— Отак просто? — спитав Дмитрик — захотів і знайшов роботу зразу? — він, незважаючи на свій вік, був знайомий з такими поняттями як «безробіття» та «ринок праці».
— Ну отак — сказав дід.
Погнав дурень овечок пасти в поле. А там нудно йому, лежить на траві і грає собі на сопілці. А овечки як чують, то й заходяться танцювати. І часу пастись у них немає. А дурень, відкривши у себе музичні таланти, грає не перестаючи. Ну отак походив він в поле кілька днів, а пан дивиться, щось його овечки зовсім схудли. Вирішив пан прослідкувати за дурнем і пішов за ним в поле, сховався в кущі, сидить і дивиться, що ж воно буде. Коли дурень як заграв, то все затанцювало навколо, і пан в кущах почав крутитись - аж подерся.
Цілий день довелось пану танцювати в кущах, поки дурень не погнав овечок назад додому ввечері. Пан сам ледь доповз додому. Відпочивши пішов на наступний день питати у дурня, що ж воно за сопілка така у нього.
— А це така сопілка, що коли я заграю, то все танцює — пояснив дурень.
Пан дуже зацікавився такою річчю. Розказав усім своїм знайомим, всім цікаво стало, він їх запросив до себе показати це чудо.
Прийшло багато людей до пана, він організував вечірку, всі п'ють, їдять, веселяться, чекають дурня з поля. Нарешті настав вечір і дурень пригнав отару овець у двір. Всі на нього дивляться з цікавістю.
— Шо таке? — каже дурень.
Його почали умовляти зіграти на сопілці, а він ніяк не погоджується. То люди вже йому грошей накидали, ну він і заграв. Всі панові гості були дуже здивовані, танцюють, не знаючи навіть, як це робити.
Але всього треба в міру. Люди вже потомились, а доводиться танцювати. Почали вже на ходу вмовляти дурня, щоб перестав грати. А він тільки й радий продовжувати. Ну в кінці кінців, накидали знову грошей дурню. Він тоді перестав грати, зібрав усі гроші і пішов. Після цього ніхто його й не бачив і хто-зна де він є.
Дід закінчив розказувати казку, Дмитрик трохи помовчав, а потім спитав:
— Так а мораль яка?
Дід задумався, Дмитрик терпляче чекав відповіді. Так обидва і заснули.